Останнім часом у поле зору журналістів все частіше потрапляють активісти. І це, безумовно, добре, що є люди, які готові жертвувати своєю роботою, сім’єю та відпочинком заради того, щоб допомагати людям.

Але, за ці декілька років їх стало так багато, що інколи важко зрозуміти, хто насправді всі ці люди, кому і з якою метою вони допомагають та які цілі переслідують.

Так, минулого тижня медіа-простір сколихнула новина про те, що керівника Центру звільнення полонених “Офіцерський корпус” Володимира Рубана було затримано із арсеналом зброї, коли він намагався в’їхати з контрольованої бойовиками території, так званої “ДНР”, на підконтрольну Україні територію.  Голова СБУ Грицак заявив, що Службі безпеки вдалося запобігти масштабним терактам, які мали бути вчинені найближчим часом у Києві та інших містах.

Постать Володимира Рубана – досить неоднозначна. З початку війни на сході України Володимир Рубан займався звільненням полонених, фактично, виконуючи функції посередника між бойовиками і Україною. Одні кажуть, що він допоміг багатьом українським полоненим повернутися додому, інші – що так званий переговірник зривав процес обміну і більше того заробляв на бранцях. Існує також версія, що полонених йому віддавали самі ж бойовики, оскільки це входило в стратегію їх спільного плану.

Окрім того, правоохоронці пов’язують Рубана з російськими спецслужбами і заявляють, що він працював на ідею федералізації України за допомогою ЛНР та  ДНР. Так, ще з 2013 року він активно співпрацював з кумом російського президента і главою “Українського вибору” Віктором Медведчуком. Потім Рубан створив організацію “Офіцерський корпус”, яка агітувала проти Євроінтеграції, а коли люди вийшли на Майдан, то відверто засуджувала активістів. Проте в грудні 2013 різко змінила прихильність та записалась до Самооборони Майдану.

Вже у 2014 році Володимир Рубан за власною ініціативою почав «визволяти» українських військових із полону самопроголошених ДНР та ЛНР.

До того ж, Володимир неодноразово висловлював прихильність до псевдовлади окупованих територій та постійно вказував на те, що, мовляв, саме Київ постійно зриває обмін.

Варто зазначити, що саме з Володимиром Рубаном Надія Савченко у лютому 2017 року відвідувала окупований Донецьк і саме Рубан займався організацією зустрічі Савченко та Захарченка.

Також у зв’язках з Рубаном помічені український автогонщик Олексій Мочанов, співачка Руслана Лижичко та інші, які інколи у своїх виступах ретранслюють тези російської пропаганди.

Зв’язки із Рубаном прослідковуються і серед тернопільських волонтерів. Так, заступником Володимира Рубана в “Офіцерському корпусі” є нині тернополянка, але родом з Київщини, Алла Чонгар, яка з’явилася в Тернополі лише у 2014 році. На її ФБ-сторінці можна знайти багато фото із Володимиром Рубаном.

Ще одним тернопільським волонтером, уродженцем Луганщини, є Василь Конько.

Разом із Надією Савченко, котра готова взяти на поруки Володимира Рубана, Алла Борисенко організувала пікети матерів полонених під Адміністрацією Президента та Верховною Радою. Савченко та Борисенко підбурювали матерів до голодування. Правда, чомусь вони не проводили таких акцій під посольством Російської федерації, що виглядало б більш логічно.

Також у одному із агітаційних інтерв’ю перед виборами Алла Борисенко зазначила, що завдяки команді “Офіцерського корпусу” з російського полону повернулися 676 бійців. Тут хочеться навести дані СБУ, які повідомляють, що загалом за весь час вдалося знайти та звільнити більше 3000 осіб. То, виходить, що волонтерка з Тернополя звільнила чи не кожного четвертого українця. Це – досить вражаюча цифра, щоб бути правдою.

Зважаючи на різні факти, сьогодні дуже важко зрозуміти, хто із активістів/волонтерів працює на користь України, а хто може виконувати накази якихось російських спецслужб та створювати “картинку” для російських ЗМІ.

Тому вже зараз варто задуматися і, в першу чергу, пильно стежити за роботою різних активістів та волонтерів, щоб потім знову не розчаровуватися та не кричати “зрада”.