Ті, хто тримають небо: Герої загинули за нашу свободу

Віддав життя за майбутнє дітей

У Козові попрощалися з Воїном Романом Котом. Провести Захисника в останню дорогу прийшли рідні та близькі, військовослужбовці, сусіди, земляки та місцеві мешканці.

Роман був доброю та працьовитою людиною, дбайливим господарем, люблячим батьком та чоловіком.

Військовий народився, навчався та провів молоді роки на Львівщині. Згодом одружився та переїхав на Козівщину.

Був активним учасником Революції Гідності.

Цьогоріч, на початку березня став на захист України, де проходив службу у першому механізованому батальйоні 3-ої ОШБ.

30 травня на Луганщині обірвалося життя військовослужбовця.

“Співчуваємо рідним, близьким та кожному, хто знав Романа! Світла пам’ять про нього вічно житиме у наших серцях!” – написали на сторінці громади.

Навколішки зустрічали Героя

“З сумом повідомляємо, про те, що наша громада втратила Героя, жителя села Білокриниця, Білокриницького старостинсько округу, старшого солдата Котюка Олександра Володимировича, 1996 року народження, стрільця – снайпера десантно – штурмового відділення десантно – штурмового взводу 10 десантно – штурмової роти 3 десантно – штурмового батальйону, який загинув під час виконання бойового завдання в Харківській області”, – повідомили на сторінці Кременецької громади.

6 червня загиблий Герой Олександр Котюк повернувся додому на щиті. Омиваючись гіркими сльозами, прощалися з воїном на Майдані Волі. Опісля траурний кортеж відправився до батьківського дому. Панахиду відправиди у родинному домі, де проживав Герой Олександр.

Поховали загиблого захисника на кладовищі в селі Білокриниця.

До останнього йшов в бій

На рідну Лановеччину на щиті повернувся загиблий Герой, житель села Іванківці Дмитро Собчук.

Старший сержант героїчно загинув у Донецькій області, захищаючи країну від окупантів.

Сотні жителів громади зібралися на центральній площі Ланівців, щоб віддати шану полеглому.

З глибоким сумом та болем в серцях жителі Лановецької громади провели в останню путь полеглого захисника, старшого сержанта Дмитра Собчука із с. Іванківці.

«Війна залежить не тільки від озброєння чи солдатів, вона залежить від кожного з нас, від нашої щирої молитви і внесеної лепти, а наша байдужість призводить до того, що ми хоронимо своїх Героїв.» – зазначив настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Іванківці о. Ігор Огородник.

Під звуки залпу та державного гімну України дружині полеглого воїна вручили прапор, який буде нагадувати їй та донечкам, батькам про нескореність, мужність і відвагу їхнього чоловіка, батька, сина, про те, що він йшов до останнього в бій за нашу свободу.

Небеса забирають найкращих

Вишнівецька громада попрощалась зі своїм Героєм Юрієм Герасим’юком. Нещодавно стала відома трагічну звістка. Тіло 33-річного Юрія Герасим’юка з села Великий Кунинець, зниклого безвісти ще 24 грудня 2023 року на Харківщині, було ідентифіковано. Ця новина сколихнула не лише рідних та близьких, але й весь 35-й окремий стрілецький батальйон, де служив Юрій.

24 грудня 2023 року Юрій у складі групи військовослужбовців відбивав численні атаки ворога на їхні позиції.

“Запеклі бої тривали протягом дня, згодом зв’язок із позицією було втрачено, ворог зайшов до наших окопів”, – повідомили у батальйоні.

Лише згодом стало відомо, що Юрій Герасим’юк до останнього подиху із зброєю у руках продовжував вести бій.

Юрій добровільно вступив до лав ЗСУ ще у квітні 2022 року. Побратими запам’ятали його як життєрадісного, щирого та чуйного, доброго, завжди готового прийти на допомогу.

Вони визнають: “Прикро, але небеса забирають найкращих… Це непоправне горе для всіх нас, адже країна втрачає найкращих своїх синів”, – пишуть у дописі 35 окремого стрілецького батальйону.

Але пам’ять про Юрія Герасим’юка, його відвага та відданість залишаться назавжди, нагадуючи про ціну свободи.

Був кавалером ордена “За мужність”

На Микулинецькому цвинтарі провели в останню дорогу захисника з Тернопільщини, старшого солдата Миколу Микитюка. Він був бійцем Сил спеціальних операцій, повідомив офіцер об’єднаного міського центру комплектування і соціальної підтримки Віктор Білас.

За його словами, загинув боєць 1 червня під час виконання бойового завдання.

“У Сили спеціальних операцій простих людей не беруть. І це не просто була фізична підготовка, а був глибокий моральний дух, переконання того, що дійсно він робить свою справу правильно. Сьогодні він вже в Небесному воїнстві разом з іншими нашими багатьма тисячами українських воїнів там, в оселях небесних, молиться за кожного з нас”, — сказав на похороні священник Володимир Зубілевич.

Після панахиди в Домі Печалі процесія з тілом Миколи Микитюка пішла до Микулинецького кладовища. Там захисника поховали з військовими почестями.

Микола Микитюк вступив до лав Сил спеціальних операцій після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Був кавалером ордена “За мужність” 3-го ступеня. Про це розповів заступник командира підрозділу, в якому служив Микола, своє ім’я і прізвище чоловік попросив не називати. Він каже, що разом з Миколою Микитюком планували і виконували бойові операції на різних напрямках фронту.

“Це була людина, на яку завжди можна було покластися в будь-якій ситуації. Людина завжди підтримувала, завжди була готова брати на себе відповідальність і сміливо йшла в бій, яке б завдання не стояло перед ним. По дорозі з Куп’янська в нас пробилось колесо. Не вдавалося зняти. Ми всі в паніці стали. Що робити? І саме Микола все зробив за лічені хвилини, секунди. Настільки якісно, що ми навіть не втратили оперативного часу виконання бойового завдання”, — розповів побратим загиблого.

“Коли командир його групи отримав поранення, він відходив. Він зайняв його місце і продовжував вести бій вже на його місці. Це говорить про високий рівень його професіоналізму і готовності боротись і битись за ідеї і за ідеали, за якими він жив”, — каже його побратим.

Микола Микитюк був одружений, мав двох дітей. Загиблий обрав собі позивний на честь сина.

Борзівщина прощалася з вірним сином

На Тернопільщині попрощалися із загиблим військовослужбовцем Володимиром Стецишиним.

Чоловік був жителем села Глибочок. Солдат загинув 12 лютого 2024 року, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу, поблизу населеного пункту Авдіївка, що на Донеччині. Чоловіку було 39 років.

Жителі громади, рідні, представники влади зустріли тіло загиблого бійця. Чин похорону відбувся в селі Глибочок.

У Борщівській міській територіальній громаді оголосили триденну жалобу.

Віддав життя за наші мирні світанки

Теребовлянська громада проводжала в останню дорогу свого сина, життя якого обірвалося під час боротьби з російським окупантом. На щиті до рідної землі повернувся Герой – теребовлянець, солдат Збройних сил України Олександр Дорош, котрий віддав своє життя за кожного з нас, за мирні світанки, за можливість жити у вільній країні, за щастя бути українцями!

На чин похорону зібралися теребовлянці, аби підтримати родину захисника та віддати останню шану загиблому.

Відспівали військовослужбовця у церкві святого Миколая.

Поховали Олександра Дороша з військовими почестями на Алеї Героїв, що на центральному кладовищі у місті Теребовлі. Державний Гімн України та військовий салют супроводжували мить останнього прощання з полеглим воїном.

У глибокому смутку залишилися рідні Олександра: дружина Любов, дочка Карина, батько Володимир.

“Ще одна свіжа могила з’явилася на теребовлянському цвинтарі. Такою високою і страшною є ціна нашої свободи. Олександр Дорош віддав своє життя за мирне майбутнє кожного з нас. Низький уклін і Царство Небесне тобі, воїне, спи спокійно вічним сном. Пам’ять про тебе – назавжди у наших серцях!” – напсиали на сторінці громади.

Лише 30… Ще б жити й жити

у Підволочиську попрощалися з воїном, який загинув героїчною смертю 31 травня 2024 року на Запорізькому напрямку – Юрієм Дударчуком, жителем селища Підволочиськ.

Юрію було лише 30 років. Кілька років тому одружився, життя мало б лише розпочатися – на жаль ворог вирішив по іншому.

Юрко ніколи не служив в армії, але коли отримав повістку і одразу відправився на службу в лави ЗСУ.

Він відважно пішов служити як Герой. Як згадує в своїх спогадах отець Михайло Валійон, який провадив похоронну процесію, що йому добре закарбувався в памʼяті як рівно 30 років тому ще здійснював чин хрещення Юрія. Памʼятає його як тихого, доброго, щирого усміхненого та готового завжди послужити ближньому. Таким він і залишився до останнього свого подиху.