Вербові галузки, які посвячують у церкві на Вербну (Квітну) неділю, вважають чудодійними, які протягом року оберігають від бід і хвороб. Освячене гілля цілий рік зберігають вдома, а колись зберігали на покутті біля образів. Верба вважалася символом весняного пробудження природи, була сильним оберегом. Нею лікували недуги і наділяли цілющими властивостями.

Етнографи пояснюють, що кущі верболозу, які навесні зацвітають «сережками» чи «котиками», також символізують воскресіння природи. А освячене на богослужінні розквітле гілля дерев – це символ воскресіння людства в Царстві Небесному, яке станеться через Ісуса Христа.

Втім, народні традиції використання верби зберегли багато дохристиянських ритуалів.

«Українці, як і багато інших народів, повертаючись із утрені у церкві, дотримувалися звичаю бити своїх родичів та домашню худобу свяченою вербою. Можна припустити, що це відголосок давнього язичницького ритуалу, перенесеного на християнську основу. Це міг бути прояв контактної магії – віри, що сила верби завдяки дотику до людини чи домашньої худоби неодмінно їм передасться, додасть здоров’я. При цьому виголошували такі словесні формули: “Не я б’ю – верба б’є: за тиждень Великдень…” або “Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!”», – пояснює старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Людмила Іваннікова.

У народній медицині освячену вербу використовували у лікуванні. Коли хворіли люди або тварини, то знахарі варили свячену вербу разом з цілющими травами і напували тим відваром хворих. При головних болях відваром верби мочили голову. Нею також лікували пропасницю, ревматизм, знімали температуру. Настояну на листі верби горілку пили при шлункових захворюваннях. Колись був звичай з’їсти вербовий «котик» – «щоб горло не боліло».

Люди вірили, що вода, у якій були замочені вербові гілочки, має цілющу силу, нею вмивались, промовляючи: «На здоров’я, на красу, на захист». Маленьких дітей купали у відварі з вербових гілочок.

Корисну дію верби підтверджує й офіційна медицина. Лікар Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами» писав таке: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Головний складник світової слави ліку на нерви “Пасифлорин”, побіч пасифлори – це кора білої верби».

А ще козяча верба – один з найкращих медоносів ранньою весною. З неї бджоли збирають також велику кількість білкового корму – перги. Цей мед називають травневим.