Зелені свята в Україні святкували ще задовго до прийняття християнства. Часи міняються, традиції хоча й трансформуються, та все ж втримують відчуття тяглості поколінь і зв’язку з предками. Так і традиції на Зелені свята вмістили в себе і День Святої Трійці, і П’ятидесятницю, і День Святого Духа, і вшанування природи й усього живого. “Українська правда.Життя” розповіла, як святкують Зелені свята в Україні, які українські традиції на Трійцю побутували у наших предків, та зібрала привітання з Зеленими святами.
Що таке Зелені свята?
Зелені свята – це збірна народна назва для кількох свят церковного та народно-обрядового календарів. Починаються вони з батьківської поминальної суботи напередодні П’ятидесятниці (Трійці), а закінчується Відданням П’ятидесятниці у суботу після Трійці. У цей час ми прикрашаємо свої домівки лепехою, живими квітами та гілками дерев.
Трійця, новозавітне свято вшанування триєдиності Господа та сходження Святого Духа на апостолів на 50 день після Великодня, перегукується з єврейським святом Шавуот, яке відзначають на 50 день виходу народу Ізраїлю з єгипетського рабства. За Старим Завітом у цей день Бог на горі Синай через Мойсея дарував людям свій закон, який ми знаємо у вигляді 10 заповідей Божих.
Є думка, що саме зі старозавітного Шавуоту “перекочувала” традиція прикрашати домівки зеленню – на згадку про те, як квітла і зеленіла Синайська гора, коли Мойсей отримав скрижалі з Божим законом.
У давніх слов’ян в цей час святкували Русалії або ж Русальний тиждень – час, коли весна переходить у літо, вшановували духів спочилих і навіть відзначали Русальний Великдень. Аби задобрити духів, домівки прикрашали травами та гілками.
З приходом християнства на наші землі традиції сплелися так, що годі й розділити, тож у народі цей час називають просто – Зелені свята.
Трійця, П’ятидесятниця і День Святого духа: що це і коли святкуємо?
У християнстві східного обряду (православних та греко-католиків) П’ятидесятниця, Трійця і Сходження Святого Духа – це тотожні назви, одна нерозривна подія, яка відзначається на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового.
Згідно християнського вчення, перед своєю загибеллю Ісус пообіцяв своїм апостолам, що Отець пошле їм Духа Святого, який їх втішить, навчить і нагадає про все, що говорив Христос.
Тож у п’ятдесятий день після Воскресіння на учнів Ісуса зійшов Святий Дух і створив з них особливу спільноту, покликану навчати людей слів Спасителя. Тобто, у цей день повною мірою світу явилась Свята Трійця: Бог-отець, який послав на землю Христа, Бог-син, який страждав і воскрес після загибелі та Бог-дух, який зійшов від отця через сина.
П’ятидесятниця вважається днем заснування Церкви Христової (триєдність Бога та єдина церква – одна з головних догм християнства, встановлена на Нікейському соборі 325 року).
Дата святкування Трійці залежить від дати Великодня, тож вона змінна і відрізняється у християн східного і західного обрядів. Завершуються Зелені свята Відданням П’ятедисятниці у суботу. Цьогоріч воно співпало зі святом Славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра і Павла.
У середу і п’ятницю посту немає.
На Трійцю у церквах часто освячують букети запашних трав і квітів, хоча спеціального чину та молитви на освячення зілля, як от на Успіння Богородиці, немає.
У християн західного обряду П’ятидесятниця (Сходження Святого Духа) відзначається також на 50 день після Воскресіння Христового. Однак, Трійцю вони вшановують в інший день – через тиждень після П’ятдесятниці.
Сумлінні римо-католицькі віряни готуються до П’ятдесятниці дотримуючись новени – дев’ятиденного молитовного циклу, який запровадив Папа Лев XIII, аби серця християн перемінилися, як це сталося з апостолами під час сходження Святого Духа.
У 2024 році християни західного обряду (римсько-католики) святкували П’ятдесятницю 19 травня, а Трійцю святкуватимуть 26 травня.
Традиції Зелених свят
У народі вірили, що від Трійці починається літо, й ритуалами, які проводили в цей день, люди намагалися зберегти і покращити врожай.
Степан Килимник у своїй роботі “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” згадує, що Зелені свята – єдиний час у році, коли поминали неприкаяних духів (утоплеників, самовбивць, вішальників, нехрещених дітей). Вважалося, що ці душі блукають на межі весни і літа у воді та в житах.
Тож на свято і в Русальний тиждень (тиждень після Трійці) не можна було купатися і ходити в поле – “бо русалки залоскочуть”. Люди вірили, що ці неприкаяні душі могли бути і добрими також, тому їх намагалися задобрити. З приходом християнства на наші землі субота перед Зеленим святом стала так званою батьківською поминальною.
Священник Андрій Дудченко припускає, що звичай на Троїцьку поминальну суботу молитися також і за самогубців з’явився, бо в одній з молитов на Трійцю є прохання “за тих, хто в пеклі перебуває“. Традиційно ж їх у церкві раніше не поминали.
“Зараз у ПЦУ є спеціальний чин, який можна звершувати за самогубців. Бо ніхто з людей не позбавлений любові Божої і ми не можемо позбавляти людей молитви”, – зауважує отець Андрій.
У давнину відзначення Зелених свят починалося з суботи напередодні П’ятидесятниці. У всіх в домі була своя робота, бо треба було прибрати всю господу: мили лави і столи, підмащували стіни, долівку змазували червонуватою або зеленою глиною, розвішували по хаті свіжі рушники та стелили свіжу скатертину.
Дівчата в цю суботу обов’язково виполювали свої “городчики” (квітники). До справи підходили з веління і благословення матері, з молитвою та співами веснянок. Коли на квітнику був порядок, дівчата вибирали квіти для “умаювання” (прикрашання) хати, вирізали його, але вносили в хату тільки коли сутеніло.
Серед рослин, які могли бути на “городчиках” наших предків були любисток, васильки, троянди, лілея, нарцис, бузок, материнка, рута, чебрець, півонії, роман-зілля, чорнобривці, конвалії, папороть та багато інших. Кожна квітка мала своє значення та символіку.
Вдень менші хлопці, які є в родині, йшли до води рвати лепеху. Господар зі старшими синами йшов до лісу “рубати клечання” – гілля, аби прикрасити хату. Можна було рубати гілки дуба, клена, явора, липи чи ясена, кожен регіон мав своє улюблене дерево. Березою, осикою, тополею, вербою чи вільхою хату не прикрашали.
Професор Степан Килимник у своїй праці пояснює, що звичай “умаювати” домівку зеленню сягає корінням у дохристиянську добу. У ті часи були вірування, що духи померлих (не всіх, а тих, хто помер наглою смертю, русалок, потерчат) взимку перебувають у воді, а вкінці весни переселяються до лісу, в дерева та квіти. Душі померлих вважалися святими, і щоб задобрити їх, люди створювали в домі атмосферу, в якій ті любили перебувати.
Коли темніло, господиня окроплювала свяченою водою хату, а господар – хліви і пасіку, і в хату вносили зілля, яке назбирали вдень. Помившись і одягнувши чистий одяг вся родина прикрашала обійстя. “Умаяне” зеленню мало бути все: і стіни, і долівка, і піч, і стріха. Подекуди навіть подвір’я засипали свіжоскошеною травою.
В окремих місцевостях України, зокрема на Волині та Рівненщині готували вечерю з семи страв на честь “дідів”, тобто померлих предків. Зазвичай, це були капусняк, печеня, холодець, вареники чи налисники, каша з молоком, локшина або гречка з курячою юшкою, пиріжки з сиром та колово (коливо) – пшенична або інша каша з медом, на кшталт куті, але без маку. Лише за цією вечерею з жалем згадували русалок, потерчат і всіх загиблих наглою смертю.
Троїцька неділя була присвячена пам’яті всього роду. Люди вірили, що мерці у ці дні вдруге виходять на світ (вперше це відбувається на Великдень).
На саме свято Трійці, у Зелену неділю одружені жінки і чоловіки ходили на цвинтар з їжею. Там вони говорили з померлими, запрошували їх з пташками прилітати до саду, прикопували трохи їжі, окроплювали могили напоями, які пили самі. Потім сідали їсти на цвинтарі та згадували предків. Кладовищем ходили музики, які співали й танцювали – тоді вважали, що покійники на “тому” світі ведуть таке ж життя, як і на цьому, і їм також хочеться веселитися.
Молодь цей день проводила в лісі. Дівчата набирали їжі, запрошували гаївками та піснями хлопців за собою і великою компанією йшли в ліс. Там співали, грали в ігри, водили хороводи і частувалися.
У деяких регіонах існував також обряд завивання берези. Дівчата на молодому деревці “завивали” гілля в коси. Хлопці спершу заважали, але потім кожен своїй дівчині допомагав доплести. Потім той вінок обережно обламували, щоб не розплести і несли додому, а ввечері, як і на Купала, пускали на воду і спостерігали за ним: куди попливе, чи не потоне, чи з’єднається з іншим.
Молодь увесь цей день ходила групками – щоб русалка не причепилася. Хлопці носили при собі полин, а дівчата любисток, бо цих трав ніби мавки боялися. Співи, ігри і танці на вулиці тривали до ночі.
Що не можна робити на Трійцю
Як і на будь-яке велике свято не можна було виконувати тяжкої фізичної роботи, лаятися, працювати в полі чи на городі.
Не можна купатися, бо вважалося, що мавки-русалки потоплять.
Не можна було ходити поодинці молодим хлопцям чи дівчатам – бо польові русалки залоскочуть.
У четвер після Трійці на Мавський Великдень молоді не можна було навіть виходити з села, бо в цей день русалки-нявки були особливо небезпечними, до них поверталися людські почуття, і вони могли причепитися до людини.
