Місто Бучач, що на Тернопільщині, зберігає декілька архітектурних пам’яток, зведених у стилі бароко. Одна із найвизначніших та найвідоміших — Бучацька ратуша.
За різними даними, будівництво ратуші тривало у 1750-х рр. Точної дати не відомо. Звели її на замовлення тодішнього власника міста, канівського старости Миколи Потоцького. Згідно переказів, граф мріяв про ратушу, яка перевершить у своїй красі Львівську. До роботи він запросив архітектора Бернарда Меретина, автора собору святого Юра у Львові. Потоцький поставив перед ним ультиматум: поки ратуша не буде красивішою за Львівську, він не дозволить скульптуру Іоану Георгію Пінзелю одружитися. Чи правдива ця історія, чи ні, не можемо знати, але одружився скульптор тільки після будівництва ратуші.
Будівля розміщена у центральній частині Бучача, в низькій частинні міста. Вона складається з двоповерхової кубічної основи, на якій є двоярусна вежа з великими вікнами. У сучасній українській архітектурі їй немає аналогів.
Ратуша — чотириярусна. Два горішні яруси — це годинникова вежа, розміщена на двоповерховому стилобаті з підвалом 14×14 м, на першому ярусі якого є 12 приміщень. В середньому приміщенні — гвинтові сходи. 4 приміщення виходять на схід, 5 службових кімнат — на захід та по 3 — на північний та південний фасади. Свою форму ратуша отримала через невелику площу, відведену під будівництво. Архітектор витягнув її вгору і перетворив на струнку вежу.
Варто зауважити, що Бучацька ратуша пережила не одну пожежу. Перша, разом із димом у 1811-му році, забрала її величний шпиль, чим скоротила вежу до 35-ти метрів. Зараз її верхівку прикрашає красивий купол. Наступна пожежа, що трапилася в Бучачі, забрала не лише декілька величних скульптур Пінзеля, але й знищила близько двохсот будинків, церкву та синагогу. До нашого часу ушкодженими, проте збереженими, залишилися 9 скульптур видатного митця. За різними даними їх було від 17-ти до 30-ти.
Скульптури, що прикрашали ратушу мають свою історію, оскільки сценарії для них взяті із образів міфології та релігії. Один з істориків, який описував ратушу, зауважив, що можливо, скульптор хотів перенести на будівлю 12 подвигів Геракла. Більшість науковців схиляється до думки, що для цього взято образи як з міфологічних, так релігійних сюжетів, об’єднаних однією ідеєю — перемоги добра над злом. Фігури, які вдалося зберегти демонструють декілька історій: «Геракл роздирає пащу Немейскому левові», «Геракл убиває Лернейську гідру», «Давид убиває Голіафа», «Нептун заспокоює море», «Феміда».
Протягом деякого часу в підземеллі ратуші була в’язниця, де утримували особливо небезпечних злочинців та боржників. У ХІХ-му столітті на першому поверсі працювала рада та повітове староство. З 1920-го року його віддали під житло та крамниці, а з 1982-го до 1992-го років в будівлі діяли історико-краєзнавчий музей та дитяча художня школа.
Впродовж існування ратуші її реставрували декілька разів. У 2002-му році повернули на місце знищений ще у ХІХ-му столітті годинник.
Існує легенда, пов’язана із будівництвом Бучацької ратуші. Вона оповідає про рішення графа Потоцького, який був настільки вражений роботою майстрів, що наказав закрити їх наверху будівлі. Мовби, оскільки вони такі генії, то можуть самі вибратися звідти. Подумавши над різними способами, вони зробили собі крила. Першим випробував долю найстарший майстер і, впавши на майдан, розбився. Другий долетів до річки Стрипи, але не вижив. Третій молодий майстер Федір перелетів річку та приземлився на горі, яку назвали його ім’ям. Після цього, за декілька років стараннями Миколи Потоцького на ній спорудили монастир отців Василіян.
Бучацька ратуша — це витвір архітектурного мистецтва, приклад класичного стилю бароко. Саме таких будівель, які збереглися до наших днів в своєму початковому вигляді в Україні, не багато. Особливу увагу привертають, виконанні майстром скульптури, що дають підставу вважати їх визначними пам’ятками монументальної мистецтва ХVIII-го століття.
