Займався дрібним підприємництвом, а 2019-го вступив до лав Збройних Сил. Підписав контракт, воював в АТО. У війську вивчився на артилериста.

Про це повідомляють у соцмережах Тернопільської обласного ТЦК СП.

«24 лютого 2022-го року я перебував на службі у своїй частині. Надійшла команда, ми швидко одяглися, зібралися і вихали на позиції. Прибули до Коростеня, де стали до оборони Києва».

Був номером обслуги, потім навідником. Відпрацьовували по ворожих цілях. Спалювали окупантів залповим вогнем. Потім перевели на оборону Миколаївщини. А далі були Донеччина, Харківщина, Запоріжжя. Тепер «Чорний» знову воює на Донеччині.

«Скільки служу, стільки маю справу саме з «Градом». І швидко зрозумів, що найважливіше у роботі реактивної батареї – це нормальний командир. Тепер я сам став командиром, і знаю більше: найголовніше для командира – у будь-якій ситуації зберігати спокій. Треба, щоб люди бачили твою тверду впевненість. Знали, що все буде добре. Але самої впевненості замало. Треба думати».

Система «Град» – це страшна махіна. Свистить, гримить і блискає. Видовище пекельне і вражаюче.

«Адреналін, безперечно, завжди є. Якийсь кураж від тої стрільби, від бойових виїздів. Але поступово, мабуть, просто звикаєш до цього. Звичайна робота. От і все».

Знищували живу силу ворога, танки та іншу техніку. Випалювали вогнем. Адже зона ураження «Граду» – 400 на 400 метрів.

«Чимало було й прямих попадань. Це ж зброя, яка накриває. Знищує з першого пострілу».

Влучна якісна робота неможлива без порозуміння і взаємної поваги в команді. Батарея «Чорного» – товариство не лише фахівців високого класу, але й однодумців.

«Люди професійні. Злагоджені, знайомі ще із Запоріжжя. Набували досвіду в бойових умовах. Усі один одного розуміють. Знають, хто до чого здібний, хто які завдання вміє найкраще виконувати. Кожному знаходимо працю, відповідну до його здібностей. Разом робимо спільну справу – та й усе».

А для тих, хто дотепер не розуміє, чи варто вступати у Збройні Сили, «Чорний» має одну дуже просту відповідь.

«Як мотивувати людей? Наша місія – захищати. Боронити свій дім. Іншої відповіді нема. Не треба нічого обіцяти. Треба розуміти, що якщо не ми, то ніхто інший нашу країну не захистить. Це не лише свідомий вибір, це життєва необхідність».

Потрібні не перемир’я, а справжня Перемога. Половинчасті рішення війни не виграють.

«Маємо повернутися на наші міжнародно визнані межі – кордони 1991 року. Лише тоді можна починати говорити про закінчення війни. Бо якщо росіяни залишатимуться принаймні на квадратному метрі нашої території, то війна неодмінно триватиме».