Комплекс будівель комунальної лікарні в селі Ридомиль декілька років перебував у запустінні. З початком повномасштабної війни сюди прибули українці, які були змушені шукати прихистку від воєнного конфлікту. Умови проживання важко було назвати хоча б задовільними, розповідає Кирило Риков, відповідальний за координацію діяльності місць компактного поселення (СССМ напрям) Тернопільського осередку благодійного фонду «Рокада».

«Почали дбати про це місце з лютого поточного року. Нажаль, місцева влада була обмежена в ресурсах та фінансах, хоча вони робили все, що в змозі, щоб допомогти покращити умови проживання, — говорить Кирило і додає: Ситуацію ускладнювало також те, що гуманітарні організації не завжди могли доїхати до Ридомиля. Під час дощів чи снігопаду дістатися сюди практично неможливо. Люди почували себе залишеними наодинці».

Рокадівці пропонували розглянути можливість переїзду в більш комфортні місця з регулярним транспортним сполученням, але мешканці прихистку відмовлялися від цієї ідеї.

«Це саме те місце компактного поселення, де панує атмосфера співдружності, — розповідає Ірина Ласюта, соціальний працівник Фонду по роботі з громадами. — Одним з перших прохань мешканців було допомогти їм інструментами – граблями, лопатами, відрами – для того, щоб вони могли прибрати територію від сміття та непотрібу. І вони це зробили! Разом із громадою вони вирізали дерева та чагарники, прибрали стихійне звалище».

За словами Ірини, жителі прихистку живуть дуже дружньо: вони готують їжу разом, прибираються, виконують ремонтні роботи. Наразі тут проживає 26 вимушених переселенців, з них 6 – діти. Донедавна мешканців було більше. Одна з жінок, через потребу регулярних відвідувань лікаря для своєї дитини, переїхала ближче до міста. Проте, перед цим вона встигла завершити ремонт в одній з кімнат прихистку.

«Ця жінка мала досвід будівельних робіт, а інші мешканці прихистку були готові допомогти з ремонтом кімнати загального користування, стеля в якій колись рухнула внаслідок пожежі через зношеність електромережі. За підтримки УВКБ ООН ми надали будівельні матеріали, а мешканці взялися за ремонтні роботи самостійно, — говорить Ірина. — Зараз роботи практично завершені, і на одній зі стін можна побачити мурал».

Малювати стінопис рокадці запросили двох художників, місцева та переміщена малеча його розмальовувала. Діти добре знайомі між собою та проводять багато часу разом, адже приміщення прихистку виявилось одним із небагатьох, де вони можуть проводити час разом. За ініціативи старости села тут навіть встановили стіл для тенісу. Мешканці прихистку не проти, навпаки – вони підтримали цю ідею.

«Це МКП безумовно потребує подальшої уваги. За підтримки УВКБ ООН ми тут вже замінили проводку та санвузли, відремонтували каналізацію та систему водопостачання, надали бойлер, холодильник, електроплиту, ліжка, шафи, стільці тощо. Інші гуманітарні організації, такі як Червоний Хрест, також долучилися до розв’язання кризової ситуації, — розповідає рокадівець Кирило. — Порівняно з тим, що було, умови проживання в цьому МКП значно поліпшилися і, що важливо, в першу чергу завдяки його мешканцям. Але процес триває, ще плануються роботи».

Проєкт реалізується за підтримки Aгентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН)