Воїнів, які на нулі, нестерпно дратує тиловий оптимізм і спокій. Вони нас матюкають за це, бо платять високу ціну, щоб якась частина населення самообманювала себе, що можна жити, як колись. Їх пече ця несправедливість.

Краще за відомого громадського активіста і воїна Ігоря Луценка не напишу, тож пропоную його текст про цю болючу проблему, яку не озвучують або ж роблять це неохоче, затуплюючи гострі кути.

«Нинішніх мобілізованих – принесли в жертву і списали. Термін їх служби – безкінечність.

Мільйон життів – прийнятна для суспільства ціна, щоб їх або когось з близьких не торкнулась армія й війна. Тому ніякого суспільного запиту на ротацію цих людей не було і не буде.

Цей мільйон – це найактивніша частина суспільства. Очікувати від них ініціативність й звитягу в комплекті з рабською покірністю – наївно.

Суспільний вибух, в умовах, коли одні вже другий рік безвилазно їбо…ть, а інші чілять у Карпатах – питання найближчого майбутнього.

Держава зобов’язана дати цим людям визначеність у термінах їх служби та забезпечити четвертий вихід з армії, окрім труни, тюрми та інвалідності.

І це не питання відпочинку, це питання встановлення базової справедливості та запобігання катастрофи, до якої ми прямуємо.

Я знаю, це не популярний пост. Бо всім зрозуміло, що міняти цих людей треба собою, або немає ким… Але це реальність і відчуття тих людей, які пішли добровольцями і почувають нині пекучу несправедливість, бо частина з них поклала життя, і переважна більшість – здоров’я, в той час як тил в затишних печерських кав’ярнях обговорює не демобілізацію, не загальнонаціональну програму психологічної реабілітації, чи систему кар’єрного росту ветеранів.

Тил «тре» свої тьорки, як ділити гроші на відновлення, не може «дотерти» виділення землі під єдине! військово-меморіальне кладовище в столиці за півтора роки і публічно говорить, як зрізати ветеранам пільги, бо ж «держава не тягне»…

І ще цей тил чоловічою частиною дуже «патріотично» вболіває на стадіоні Вроцлава за Усика…».

Отже, на часі робити усе, щоб війна набула обрисів збереження життя – треба робити ставку на технології в ім’я людей. Війна має ставати максимально технологічною, а люди мають відчувати, що їх бережуть і поважають.

І нарешті – держава мала б таки впровадити one voice policy, бо какофонія щодо тривалості і перспектив війни призводить до масового розчарування. Ердоган поговорив з путіним і згодом заявив, що на горизонті миру не видно. Це ж саме повторюють інші європейські лідери. А ми знову чуємо з уст головного контррозвідника Буданова, що війна не буде тривалою… Інфополітика довкола війни – дуже важлива, це фактично ідеологія нашої сучасності, тому її мають доручити відповідальним людям.

Осінь навіть за мирних часів, окрім втіхи останнього тепла, сповнена засторогами, адже попереду довга зима. Як буде тепер? Наші урядовці запевняють, що контрнаступ продовжиться, хоча активна фаза через погодні умови сповільниться. Голова Об’єднаного комітету начальників штабів (ОКНШ) США генерал Марк Міллі, в якого часто беруть коментарі стосовно війни в Україні, заявив, що активна фаза контрнаступу ЗСУ може тривати ще 30-45 днів». «У нас ще є достатня кількість часу, приблизно від 30 до 45 днів, коли погода буде сприятливою. Після цього бруд і дощ, найімовірніше, вплинуть на маневреність на полі бою», — сказав Міллі. Американський генерал визнав, що контрнаступ ЗСУ йде значно повільніше, ніж це передбачалося спочатку. Водночас він наголосив, що поки рано говорити про провал українського контрнаступу.

«Україна дуже впевнено просувається через російські лінії фронту. Бої ще не закінчені», — додав Міллі.

Остання інформація Інституту вивчення війни теж підтверджує наш воєнний поступ: «11 вересня українські війська продовжили контрнаступальні операції в Донецькій і Запорізькій областях. Також вони просунулися в районі Бахмута і на заході Запорізької області».

Аналітики констатують: за останній тиждень українські війська звільнили 2 квадратних кілометри території на Бахмутському напрямку та досягли успіхів поблизу Кліщіївки (6 км на південний захід від Бахмута) та Андріївки (9 км на південний захід від Бахмута).

Заступник міністра оборони України Ганна Маляр також заявила, що за минулий тиждень українські війська на Таврійському (Запорізькому) оперативному напрямку здобули загалом 4,8 кв. км.

А у вівторок Генштаб повідомив про нові успіхи ЗСУ південніше від Роботиного на Запоріжжі. Водночас відбивали атаки російських окупаційних військ там та на інших напрямках. Так, на Мелітопольському напрямку Сили оборони продовжують наступальну операцію й завдають російським військам значних втрат в живій силі та техніці. Окупанти намагаються відновлювати свої підрозділи, продовжуючи численні штурмові дії українських позицій. «Українські воїни мужньо тримають оборону, відбивши понад 10 атак противника в районах Роботиного та Новоданилівки Запорізької області. Мали успіх в районах південніше та південно-східніше Роботиного, закріплюються на досягнутих рубежах», — повідомив Генштаб.

І про війну дронів. Військові аналітики припускають, що росія таки налагодила власне виробництво. Про це свідчать масовані вересневі атаки. Більшість цих атак націлено на українські зернові порти на Дунаї. Майже 90% усіх зернових сховищ, куди цілились росіяни, розташовані в районі Ізмаїлу – найпівденнішого експортного терміналу України на Дунаї, звідки до кордону Румунії буквально якихось 90 метрів. І порт, і зерносховища зазнали значних ушкоджень. До речі, принаймні один із дронів або був збитий, або зазнав аварії й упав на румунській території. Як завше, в НАТО або заперечують цей факт, або оголошують несуттєвим, навіть попри те, що геолокація місця падіння поширилася мережами: цілком у відповідності до переконання «оскільки він був російським, то й вибух не аж такий великий». Врешті, у Румунії викликали на килим російського посла і покивали пальчиком.

Кількість дронів, випущених на Україну, вражає: 2 вересня – 25 дронів (22 заявлено збитими); 3 вересня – 32 дрони (23 заявлено збитими); 6 вересня – 25 дронів (15 заявлені збитими); 7 вересня – 33 дрони (25 заявлено збитими); 8 вересня – 20 дронів (16 заявлено збитими).

Водночас наші теж майже щодня намагаються поцілити по росії, і бавовна спалахує як серед військових складів, так і цивільного простору. Кремль вдає, що тримає ситуацію під контролем, але метушливо намагається зміцнити ППО столиці.

Війна у розпалі. У нас новий міністр оборони, на якого покладають великі надії, зокрема у вже згаданій доктрині збереження людських життів, формуванні інформполітики. А ще міністр мав би дати вказівку перевірити нарешті аптечки бійців і вилучити та замінити  неякісні турнікети та неналежні препарати. Зробити закупівлі максимально прозорими і ефективними, тобто без сумнозвісного відкату в 30 відсотків. І врешті сприяти тому, щоб усі можливі ресурси скеровували саме на воєнні потреби, бо коли нападають на хату, її не білять, а захищають.

Ольга КУШНЕРИК