Дмитро – санітар медичного пункту другого стрілецького батальйону 67 окремої механізованої бригади.
Він розповів, що до війни готувався з 2014 року, але не міг потрапити на фронт через юний вік. Як-тільки йому виповнилося 18 – поїхав на схід.
«Це було в 2016 році», – пише Суспільне Тернопіль.
«Дочекавшись зимових канікул, замість того, щоб писати дипломну роботу – я поїхав на війну. На бойові позиції я так і не потрапив тоді, але здобув досвід – практичні навички стрільби на полігоні. У листопаді 2017 року я потрапив на свої перші бойові позиції біля населеного пункту Павлопіль, що неподалік Маріуполя. Тоді мені було 19 років», – розповідає військовий.
За словами «Фантома», у цивільному житті з медициною його нічого не пов’язувало. Працював у різних сферах: від вирощування декоративних рослин і до приготування піци. Розпочинав свій бойовий шлях стрільцем, а медиком став випадково.
«На Харківщині на один день взяв поносити рюкзак медика, бо розумів, що там знаходиться і як з цим працювати, на відміну від інших. І так сталося, що до сьогодні я медик. Раніше я втікав від цього, бо одне, коли ти відповідаєш тільки за себе, а коли ти медик – це відповідаєш за життя та здоров’я інших.
Коли ми виїхали на Полтавщину на відновлення, то все, що я знав з медицини, мав навчити цілу роту. Потім був Бахмут, я підпрацьовував на стабпунткі. Тоді бої за Соледар і Бахмут тільки починалися, я півтора місяця пропрацював на стабпункті. Від теорії перейшов до практики, хоча раніше боявся голок», — зазначив чоловік.
Зараз Дмитро евакуйовує з поля бою поранених побратимів. Розповів, що з досвідом виробив власні алгоритми роботи.
«Якщо взяти те, що розробляли для американської армії – все це інше, бо в них не таке поле бою, як у нас. Тому ти береш всі ці навички за базу і з них вибираєш тільки те, що потрібно в сьогоднішніх умовах. Хоча умови постійно змінюються. Все залежить від того, чи воюєш ти в посадках, чи посеред міської забудови, чи в полях. Все залежить від ситуацій і щоразу ти мусиш пристосовуватися до нового місця, бо там свої виклики й реалії», – додає «Фантом».
Евакуація може тривати від пів години до декількох днів. Все залежить від стану бійців та інтенсивності обстрілів. За його словами, машини медиків часто обстрілюють, бо це єдиний транспорт, який заїжджає на позиції, якщо є важкий поранений.
«Найскладніші поранення для мене, як і для більшості медиків, це поранення голови. Тобто, коли медики безсилі. Прилітає в голову, людина падає в кому і все. В нас на Серєбрянці було: ми людину вивезли, але через декілька днів вона в госпіталі загинула», — зазначив військовий медик.
«Фантом» евакуйовував бійця Олега Дробоцького, який теж був родом із Тернопільщини. Тоді Олег Дробоцький помер у кареті швидкої допомоги.
«Фантом» розповів, що найважчим був момент, коли він дізнався про загибель свого командира Сергія Коновала.
«Ця фраза, що «Норд 200»: ти їдеш і вона прокручується й прокручується в голові. Ми не вірили, ми не вірили до наступного ранку, аж поки не поїхали вивозити тіла його і «Химери». Бачити командира таким – це одне з найгіршого, що мені доводилося бачити на війні. Коли ти свого командира вивозиш, потім «На щиті», а потім ще доводиться класти в мішок… і закривати – це словами не передати», – розповів військовий.
Вдома на Дмитра чекає дружина та син.
Про те, що стане батьком почув від дружини перед виїздом до Бахмута.
«Я дізнався, що наша рота зайшла в Бахмут і я їду також у Бахмут. І через 5 хвилин я дізнався, що я буду батьком. Я сказав дружині, що дуже радий, але по мені не видно. Просто таких два дуже важливих моменти одночасно. Розуміння, що ти можеш не повернутися, тільки дізнавшись, що в тебе буде дитина. Змішані почуття тривоги та радості», — зазначив військовий медик.
Як росте син «Фантом» бачить лише на екрані телефону.
«Синові буде рік. Я бачив я його лише три рази. Це коли він народився, на хрестини, які я до кінця не добув, бо прийшов наказ на переміщення, далі сина похрестив, кілька годин побув у ресторані з рідними. А потім зібрав речі й поїхав, хоч відпустка ще була не закінчена. І останній раз — у відпустці», — розповів військовий медик.
Разом із «Фантомом» служить і його собака – дворічний доберман.
«Це наш бойовий собака «Амадеус». Дуже добрий. Він коли біжить вулицею, то посміхається. Всі думають, що він дуже агресивний, але він дуже добрий. Любить обніматися, щоб його гладили, любить увагу, турботу. Він – як ще одна мала дитина. Приїжджаєш з позицій – він вибігає, обнімає тебе, дуже емоційно всіх зустрічає . Навіть коли ти на пів години їдеш, то зразу прибігає, вистрибує на тебе, не зважаючи на те, що він в болоті. А ще він виконує важливу роль в нашому підрозділі – охороняє. Сюди ніхто не зайде без його відома», – сказав військовослужбовець.
Дмитро розповів, що війна його змінює.
«З кожним разом сліз все менше й менше. Діставати своїх побратимів і класти їх у мішки — стає буденністю. Ти починаєш боятися себе, бо стаєш черствим. Я боюся, що до дружини й дитина вдома проявлятиму себе, як добрий батько і чоловік. Ти стаєш холоднішим, твердішим і обростаєш панциром. Іноді дружина хоче підтримати, ти стараєшся не розказувати всього, щоб вона не переносила на себе певну частину цього. Так, важко, але ти починаєш все більше закриватися в собі й все менше виносити на люди», — додав «Фантом».