Про поєднання несумісного
– Юліє, розкажіть трохи про себе. Живопис – ваша основна професія?
– Я народилася за десять років до зміни тисячоліття, у Чорткові. У моїй родині здебільшого педагоги: мати – доктор економічних наук; батько – академік економічних та кандидат педагогічних наук, доцент; бабуся – вчителька української мови та літератури,заслужений вчитель України. Втім мій вибір майбутньої професії став кардинально іншим. Освіту юристки опановувала спершу в Чортківському відділенні Коломийського коледжу права та бізнесу, а згодом – у Львівському національному університеті ім. І. Франка. У 2014 р. пройшла конкурсний відбір до Львівського окружного адміністративного суду. Працюючи там, паралельно здобувала післядипломну освіту в ЗУНУ, де отримала освітній ступінь магістра з фінансів та митної справи.
У 2020 р. перейшла працювати з державної сфери у приватну. Зараз працюю головним юрисконсультом з питань нерухомості та будівництва у Львові.
Юриспруденція для мене – це неосяжний простір з напрямків й векторів. Хотілося б пізнати кожен. Згадалось, як будучи малою, на запитання: «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?», я називала не конкретну професію, а казала: «Хочу допомагати людям». Сьогодні, маючи нагоду бути дотичною до відбудови країни в такий важкий час, знаю, що я на своєму місці.
– А коли і чому ви вирішили зайнятися живописом?
– Моя історія знайомства з малюванням розпочалась ще в 1993 р., коли мене, трирічну, можна було забавити радше олівцями та фломастерами, ніж ляльками чи кубиками. «Не раз були розмальовані подушки чи шпалери в домі. Але спинити жагу до малювання було годі», – з усмішкою згадують мої батьки.
Я не здобувала художньої освіти, однак мистецтво завжди посідало особливе місце в моєму житті. За генетику завдячую покійному дідусеві Тарасу. Він був вчителем фізики та математики у школі, але чудово малював.
У 2016 р. на День юриста я собі подарувала доволі незвичні презенти: мольберт, полотно та фарби. Відтоді ми з ними нерозлучні.
Для мене малювати – це не просто наносити фарби на полотно. Це – моя арт-терапія, мій спосіб поділитися думками, емоціями. Хоча, здебільшого, малюю для себе чи для близьких людей, але є роботи, які продала, а виручені кошти пішли на доброчинність. На душі стає тепліше від усвідомлення того, що моє крихітне вміння творити може допомагати.
– Як у вас вживаються такі, на перший погляд, несумісні, «суха, канцелярська» професія та творчість?
– Поєднання непоєднуваного – так я опишу своє «два в одному»: строгий фах та творче хобі. Я відчуваю і бачу себе як емоційну та доволі сентиментальну дівчину, незважаючи на усю строгість професії, і не соромлюся цього. На написання нової картини мене може надихнути будь-що: побачена нещодавно вистава чи втома після важкого робочого тижня, барви неба після грози, пісня, яка нагадає особливий момент в житті, чи очі коханого, в які зазирнуло літнє сонечко… Любов! Безумовно, любов надихає творити. Думаю, що я належу до людей, які шукають баланс. Професія юристки дарує мені відчуття стабільності, дисципліни, розвитку. Заняття живописом виводить мене за межі сірої буденності, у барвистий світ, даючи відчуття живості, креативності, піднесення.
Хочу подякувати усім найближчим, хто бачив і знайомий з моїми творчими «випадами» та розуміє усю природу моєї дивакуватості: вдячна, ціную, люблю!
– В яких стилях і жанрах творите?
– Визначити належність моїх робіт до якогось конкретного стилю чи жанру в мистецтві – важко. Це – абстракція. Мої вміння зараз – плід безперервної практики, адже люблю цю справу.
Свого часу один товариш, побачивши мої перші роботи, запитав: «Дуже схоже на Джексона Поллока, знаєш?». Я, соромлячись, що не знаю такого, запитала: «А хто це?!». Так і почалось моє знайомство з абстрактним експресіонізмом. Мій стиль написання картин дає змогу розкритись вільно, не заганяючи себе в рамки. В основу робіт закладено відчуття себе, сприйняття світу крізь призму власних емоцій, і, як результат, полотна жевріють барвами, які я асоціюю з тим чи іншим відчуттям. Наприклад, мій улюблений колір – синій. Я бачу в ньому як спокій, так і силу. Він водночас умиротворює і дає впевненість. У жовтих барвах знаходжу елементи надії, мрій, планів… Колір – це завжди асоціативна емоція. Даю волю експресії.
Свого часу я експериментувала з різними фарбами: від олійних – до гуаші, від акварелі – до акрилу. Зараз працюю виключно з останніми – комфортно, моє. Акрилові фарби гарно висихають, мають хорошу пігментацію, їх можна розбавити водою (для прозорості) чи піском (для фактурності).
Безпосередньо про виставку
– Тепер про вашу виставку «Відтінки чуттів». У чому полягає її ідея?
– Ідею організувати персональну виставку я плекала давно. З радістю сприйняла пропозицію директорки Чортківської публічної бібліотеки Ірини Брунди, моєї давньої знайомої, створити щось цікаве й казкове в стінах рідної бібліотеки. Іра відкинула усі мої страхи та сумніви, пропонуючи одну за одною ідеї щодо виставки, які я, не довго думаючи, погоджувала в дикому захопленні. Щиро вдячна їй за віру в мене та її прекрасну творчу особистість.
Фундаментальною ідеєю виставки є пізнання свого внутрішнього світу та дослідження його барв. Своїми роботами мені хочеться показати, що означає вийти за рамки власної душі, чітке відчуття емоцій, позбавлення страху чи сорому, відчуття такту та ритму почуттів.
Ключовою картиною є «Нескорена душа», створена в квітні 2022 р. Вона – про незламність крізь біль втрати, про сміливий Маріуполь та інші міста Батьківщини, які поранила війна… Та мова ж про барви! Ця робота – про закладені прадавньою історією кольори нашої державності, які не забруднить жоден ворог – вони жевріють стягами над нашими головами, вони є в небі та в ланах пшениці, вони є в серцях кожного національно свідомого українця. Також тут є червоний та чорний кольори, вони не вирвані з відомої української пісні – тут ці кольори мають більш болюче значення, трактування якого я залишу для фантазії й сприйняття глядача. Цю роботу неодноразово хотіли викупити, та я не можу наважитись, – надто особлива, безцінна. На ній зображена нескорена душа: моя особисто, українського народу загалом, кожного українця індивідуально.
Крізь картини я можу розповісти свою історію (й не одну). Не соромлюся відкривати емоції, не боюсь хто й що скаже, – все відкрите, відверте, моє.
– Це ваша перша виставка?
– У 2018 р. мої роботи помітили в соцмережах організатори виставки молодих художників Львівщини. Пройшла відбір, та в вересні того ж року презентувала кілька своїх картин в торговому центрі «Forum Lviv». Ніколи не забуду, як готувалась до неї. Потрібно було підготувати аж десять виставкових творів на конкурс, а у мене було лише три… Я зачинилася в батьків на горищі, взяла з собою перекусити, трохи води, улюблену музику – і творила! Творила до ранку. Заснула поруч біля тих робіт, на підлозі. До ранку вони висохли, я сфотографувала, надіслала організаторам і чекала. Хвилювалася неймовірно… Та коли отримала погодження – радості не було меж!
Велика кількість моїх робіт перебуває в приватних колекціях друзів, знайомих, їх родичів як в Україні, так і в інших країнах, зокрема, в Польщі, Китаї, США… Кілька моїх робіт прикрашають стіни Верховного Суду України.
Про інші захоплення
– Цікаво дізнатися, чим ще захоплюється юристка-художниця.
– З 1996 по 2007 р. професійно займалась хореографією в Чортківському колективі народного та сучасного танцю «Яблунька». У вільний від роботи час багато читаю. Художня література прекрасно відволікає від буденних турбот. Свого часу писала вірші. Та це було щось радше студентське, захопливе, ніж серйозне й виважене. Співаю іноді. У мене голосиста генетика по жіночій лінії в сім’ї (вітання матусі та бабуні). Вшановую сімейні цінності, як заведено в моїй родині. Тому для мене важливо продовжити ці традиції в своїй майбутній сім’ї, цінувати та поважати їх, йдучи в ногу з сучасними ритмами.
– Дякую за розмову!
Тарас КОМАРИНСЬКИЙ