Традиційно так склалося, що напередодні Нового року підбивають підсумки року що минає та будують плани на майбутнє. Сьогодні, в останній день 2018, ми поцікавились у відомих тернополян, що їм запам’яталося у цьому році та чого очікують у новому. Ну і звісно, не обійшлося без привітань з прийдешніми святами.
Зоряна Замкова (журналістка, письменниця):
Кажуть, оптиміст чекає опівночі, щоб засвідчити прихід нового року. А песиміст чекає опівночі, щоб переконатися, що старий рік вже минув… Останні дні старого року – як погляд оптиміста та песиміста на наповнену до половини склянку. Найчастіше рік, що минає, люди згадують з теплом, мовляв, рік був прихильним, добрим, принаймні, пам‘ятають позитивні, світлі моменти. Ми днями теж зібралися в колі родини, пригадували сім‘єю гарні події року, що прощається з нами.
Що може бути краще, аніж відчувати себе дитиною, бо ще є батьки, відчувати себе мамою дорослих вже дітей, коханою дружиною. Реалізовувати себе не тільки в родині. Адже журналістика та літературна праця, чимало інших моїх творчих напрямків– це вияв усього того, що надбала, що виносила в душі. Головне, аби відбувалася сама суть акту творення: відпустити частинку себе на свободу…
Нещодавно публікувалися поезія та новели в літературних часописах «Золота Пектораль» та «Курінь». Єдиного не навчилася досі: зберігати, класифікувати, взагалі пам’ятати свої твори. Навіть за останній рік написала ох скільки досить непоганих статтей, інтерв’ю, нарисів, новел… Та вони в мене – як кульбабки – рознеслися, розлетілися вітрами часу. Я їх легко відпускаю до людей.
Хоча, варто чесно зізнатися: моя робота в управлінні Фонду соціального страхування має ще й великий духовний плюс – це спілкування з людьми, яким важче жити, ніж більшості з нас. Пишу про тих, хто пройшов великі життєві випробування і не здався. Для мене це – як своєрідне чистилище духу, коли твої життєві незгоди видаються дрібницями на фоні виживання людей з обмеженими можливостями. Цього року стала упорядником книги нарисів «Виклик долі» про людей, сильних духом, до якої увійшов 31 мій нарис. У співпраці з телеканалом TV -4 за ініціативи та підтримки керівництва управління ВД ФССУ в області побачив світ соціальний проект під однойменною назвою – 10 телесюжетів про людей, які можуть бути прикладом життєвої стійкості для усіх нас. Презентували на початку грудня проект «Виклик долі» для героїв нарисів та телепрограм – потерпілих на виробництві людей. Стільки хороших емоцій, добрих слів прозвучало в адресу учасників зустрічі. І від них. Таке запам‘ятовується….
Колекціонування у нас асоціюється із речами, предметами. Але аж ніяк – не з емоціями. Проте, переконалася, що колекціонувати: збирати і зберігати емоції надважливо, нотувати особливі життєві моменти. Адже наша пам’ять з віком стає дірявим ситом, крізь яке прослизають такі спогади, які хотілося б зберегти.
Це пов‘язане не лише з особистими моментами, коли так хочеться зупинити мить, запам’ятати щось таке у стосунках, до чого повертатимешся ще і ще. За рік я назбирала чимало позитивних вражень. І від знайомств з новими, цікавими людьми, і від подій. Побувала на Книжковому Форумі у Львові, була делегатом Всеукраїнського з‘їзду письменників України. Наприкінці року у «Буковелі» відпочинок в рамках прес-туру, організованого Українським Журналістським Фондом, наповнив моє життя не лише красотами гір, а й новими зустрічами. Можливо, географія подорожей була не така обширна, як хотілося б, тому маю надолужити у 2019-му.
Щодня життя ставить нас перед вибором. Іноді дріб’язковим: зварити борщ або почитати книжку. Іноді серйозним: звільнитися з роботи або працювати тут до пенсії. А іноді навіть глобальним … Але якщо твій день не змінив тебе – не чекай зміни на краще. Можна довго розмірковувати над тим, що, мовляв, людина просто зобов’язана прагнути до самовдосконалення. Розвиватись, розвивати свого партнера, дітей, турбуючись про їх успішне майбутнє, яке переростає в успішне майбутнє держави.
Тому перед новим роком завжди трохи боязко. Адже він обіцяє нове, краще життя усім. І щоб не привалило великою купою щастя, ми звикли озиратися, придивлятися, зважувати. Зустрічати Новий рік поетапно, кілька разів. Якщо бажання не збулося відразу, загадуємо на святкуванні старого Нового року, чи за східним календарем. Треба тільки вірити)…
Особисто для мене Новий рік – це чистий аркуш, ще не позначений кардіограмами душевного сум‘яття, радості. Це можливість, шанс, який дає нам доля щодня, але чомусь лише з приходом нового року ми це усвідомлюємо. Щоразу, коли стою перед вибором, намагаюсь не обирати те, що зручно, комфортно, респектабельно, визнано суспільством, почесно. Вибираю те, що знаходить відгук у моєму серці. Те, що прагну зробити, незважаючи ні на які наслідки.
Ніяке інше свято не здатне так об‘єднати в передчутті нового, в очікуванні добрих змін. Адже і безнадійним романтикам, і закоренілим скептикам (хай навіть глибоко в душі) хочеться вірити, що разом з останнім листком календаря з життя зникне все погане, а Новий рік неодмінно принесе здоров‘я, взаємне кохання, мир в державі, благополуччя, удачу і щастя…
Отож, хай в Новому 2019-му виповниться те, про що не зважувалися і мріяти, примножиться те, що маємо доброго і поменшає того, що нам заважає рухатися вперед!
З Новим 2019 роком та Різдвом Христовим! Будьте щасливими !
