Історія воїна – приклад сили, відданості та любові до рідних, які щодня дають йому мотивацію боротися далі.

Пише видання «Місто».

Шлях Валентина Чернятіна у Національній гвардії України гвардії розпочався у 2020 році. Тоді чоловік розпочав строкову службу у Тернополі. А під час повномасштабного вторгнення росіян уклав контракт і почав будувати професійну військову кар’єру.

«Я хотів бути максимально корисним, тому пройшов навчання і здобув спеціальність сапера. А згодом разом з підрозділом вирушив на фронт», – розповідає Валентин.

Гвардієць виконував завдання на різних напрямках у Запорізькій та Донецькій областях.

«Через ворожі обстріли до наших позиції довелося йти пішки понад 5 кілометрів. По нам працювали міномети і дрони. Коли вже мали відходити, поряд зі мною розірвалася міна. Спочатку здавалося просто контузія, але, коли побачив кров, то зрозумів, що зачепило», – згадує нацгвардієць.

Не зважаючи на два відкриті переломи, поранення рук і ніг, мужній воїн, самостійно зупиняв кровотечу. Евакуювали бійця його побратими.

«Мене відтягнули метрів на 25. Почали шукати укриття. Після чергового влучання дрона прямо під ноги дивом залишився живим. Ми чекали евакуацію під обстрілами. Побратими весь час тримали мене при свідомості», – каже Валентин.

Спочатку бійця доставили до позицій сусіднього підрозділу. Там йому надали першу домедичну допомогу. Потім евакуювали до шпиталю.

Чоловік переніс важкі операції, зараз працює з реабілітологами. Сили гвардійцю додають рідні люди: дружина і маленька донька.

«Сім’я – моя опора. Саме заради них я пішов на фронт. Не хочу, щоб росія прийшла в наш дім. Я воював не тільки за себе, а й за дружину, за доньку, за всіх українців», – з гордістю каже гвардієць Валентин Чернятін.

Анна Тарасенко