Вчора, 23 липня, громада схилила голови, проводжаючи в останню земну дорогу свого захисника — Олександра Яська.

«Це день, якого ніхто не хотів.

День, коли мати востаннє прощається з сином…

День, коли донечка не розуміє, чому тато мовчить…

День, коли дружина тримає не за руку — а за труну.

Ми не знаємо, як витримати це. Бо це — не просто біль. Це — порожнеча», – зазначають у Байковецькій обʼєднаній громаді.

Олександр був родом із села Потуторів Шумського району. Після школи навчався та працював у Тернополі.

Зустрів свою долю — Зоряну та разом із нею збудував сім’ю в селі Чернелів-Руський.

12 років спільного життя, народження донечки Іринки, турбота про дім, про близьких… Він жив серцем. Він жив для інших.

«Його знали як щиру, добру, працелюбну людину. Він мав золоті руки, ніколи не відмовляв у допомозі, завжди знаходив правильні слова й час для тих, хто потребував.

Був турботливим сином, уважним братом, люблячим батьком і чоловіком», – йдеться у дописі.

У листопаді 2024 року Олександра мобілізували до лав Збройних Сил України. Він без вагань взяв у руки зброю, аби захистити наше право жити, любити, виховувати дітей, прокидатися під мирним небом.

Його життя обірвала ворожа куля на Сумському напрямку. Йому було лише 39 років…

Олександр віддав життя за Україну.

Українці схиляють голови перед його жертовністю.

Спочивай з миром, Герою.