На території України вже п’ятий місяць продовжується повномасштабна війна. Проте, наші військові мужньо тримають позиції, даючи московським окупантам гідну відсіч. Серед тих, хто з першого дня боронить нашу державу від ворога – депутат Тернопільської обласної ради, доброволець батальйону «Свобода» Тарас Дячун.
«24 лютого я виїхав в Київ. Від невідомості було страшно. Траса Київ-Чоп, в західному напрямку була суцільним корком протяжністю 400 км, що нагадувало фільми про апокаліпсис. Зранку 25 лютого я вже був добровольцем батальйону «Свобода» зі зброєю на Оболонні. За день укріпрайон створювався швидко і на вечір вже стало спокійніше попри звуки та засвіти віддалених прильотів десь на Подолі чи Шулявці. З насторогою приглядався на північний захід – звідти мали йти орки. Спокійніше робилося від знайомства з «зарядженими» побратимами зі всієї України, вироблявся специфічний гумор, який продукував щирий сміх. На день третій-четвертий мені стало зрозуміло, що Київ орда не візьме.
Я вирішив признатися мамі, що я в Києві. Фраза: -“Відлупити б тебе, що не признаєшся” – мене повеселила. Батьки прийняли сім’ю киян і для мене це було гордістю, підіймало дух від усвідомлення єдності українців в боротьбі.
Десь тоді з частиною нашого добровольчого батальйону м.Києва «Свобода» переїхали на нові позиції в Бровари. Півдня метушні техніки, добровольців, волонтерів – і з естакади обладнаний серйозний укріпрайон. Звістки про десятки тисяч українських чоловіків, які повертаються з-за кордону захищати Україну, укріплювала гордість за націю. Чергуючи там на блокпості навчився з півслова вичисляти підозрілих, регулюючи величезний потік транспорту. Навіть траплялися громадяни ерефії, які після прискіпливої перевірки блідли і втрачали дар мови. На той час вже звиклося до віддалених, і не дуже, прильотів, і вони сприймалися як щось фонове.
Далі був нічний рейд по невідомих дорогах в інкасаторському бусі й нові позиції в Баришівській громаді. Наш добробат йшов на північний схід від столиці в підсилення ЗСУшним бригадам. Селище, Мала Стариця, Лукаші. Риття окопів, чергування, навчання. Купа нових термінів і абревіатур (РСЗВ, РПГ, ДШК, АГС, “Васильок”, ПРО, ПВО, ПТКР, ПЗРК…), їхнє ТТХ, освоєння роботи радіостанцій, квадрокоптерів, нічників, тепловізорів, турнікетів, целоксів. Прильоти ставали ближче і вироблялася інстинктивна здатність моментально шукати і займати укриття.
В середині березня ми зайшли в Лукаші на північному сході Київщини. Більше тижня там утримували позиції. Орки були в сусідніх селах. Серед ночі нас розбудив перший прильот, другий був в кількох метрах від місця ночівлі. Оглянувши 2-метрову ямку з легкою контузією зрозумів, що разом з десятком побратимів народився в сорочці, і якби бомбочка впала 5 метрів вбік, я б цього не писав зараз. Далі буде».
