6 червня, традиційно відзначають День журналіста. З нагоди цього свята нам стало цікаво, якими були перші кроки у цій професії місцевих акул пера та ким би вони були, якби зорі зійшлись по іншому. Також, випереджаючи традиційні вітання тих, хто при владі, ми дали можливість журналістам самим побажати чогось чиновникам.

Сергій Балуцький:

Все почалось із оголошення у соціальних мережах. Для роботи на сайті шукали журналістів і підбирали команду. Проте, наскільки пам’ятаю, до зазначеного там терміну я не встиг подати своє резюме, тому домовлявся за кілька днів після. На співбесіді потрібно було за кілька хвилин переробити складний текст або показати свої попередні матеріали і напрацювання. У мене таких не було, тому думаю, що тоді отримати місце в команді допомогло бажання працювати і самомотивація. А вже в процесі роботи довелось вчитись на помилках, дослухатись до порад колег, удосконалюватись.

Про те, що обрав журналістику не шкодую. Інакше б у цій професії мене вже не було. Проте, інколи в роботі забуваєш про час. І періодично будучи в курсі важливої події для міста ти можеш забути про особисту подію, яка важлива для твоїх рідних чи друзів.

Мав можливість працювати у страховій компанії або банку. У майбутьному планую поєднати журналістику, PR і маркетинг.

Кожен матеріал дійсно має вплив і може звернути увагу потрібних людей. Прикладів є багато. Проте, у сучасних умовах цього результату можуть досягнути і не журналісти. Зокрема, опубліковане у соцмережах фото чи відео може наробити багато шуму. Для громади, наприклад, це хороша нагода заявити про себе, розповісти про те, що робиться у селах і чим вони можуть бути цікаві усій області чи країні. Відтак, не завжди варто чекати на приїзд журналіста, щоб про це розповів він.

В останні роки, на мою думку, влада є досить відкрита до журналістів і отримати коментар не складно. Проте, вірити цій інформації чи ні  – вирішує читач.

В честь свого професійного свята тим хто при владі бажаю не боятись визнавати свої помилки.