Вони разом навчалися, працювали у Сполучених Штатах Америки, в перші дні повномасштабного вторгнення разом повернулися в Україну та пішли на фронт. Брати Степан та Петро Пасечки із села Шипівці Чортківського району пройшли запеклі бої у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, вижили після важкого поранення на Курщині, а зараз пліч-о-пліч будують домівки та готуються стати батьками.
Про це розповіла журналістка Суспільне Тернопіль Марта Журавель.
Шлях добровольців: від Львова до передової
Степан і Петро пригадують, що з їхнього рідного села Шипівці на захист України у лютому 2022 року встали понад 50 чоловіків. Брати, які на той момент не мали військового досвіду та працювали будівельниками в США, не вагаючись поїхали до Заліщицького ТЦК, а звідти — до Львова, виборювати право служити в 80-й бригаді.
-
Бойовий шлях: Херсонський, Миколаївський напрямки, розвідувальні та ударні операції;
-
Військові спеціальності: опанували міномети, британсько-американську гармату L-119 (після навчання в Німеччині), а згодом — керування дронами-бомберами;
-
Братська підтримка: «Коли ви поруч — це надійне плече, але й подвійна тривога. Бо ти більше переживаєш не за себе, а за брата», — ділиться Петро Пасечко.
Важке поранення в Курській області
Останнім бойовим рубежем для братів стала Курська операція. 18 серпня 2024 року, повертаючись із виїзду після пошуку нових позицій для роботи дронів, їхній автомобіль підірвався на протитанковій міні.
Побратими, які їхали позаду, палаючим авто врятували братів, однак третій військовослужбовець, який перебував у машині, загинув.
Після важких місяців лікування Петро пройшов протезування за державною програмою в центрі Tytanovi, де йому встановили сучасне коліно. Воїн, який до війни грав на акордеоні та фортепіано, навіть у процесі відновлення знову повернувся до музики.
Вірний «побратимець» Барсік
З війни брати повернулися не самі — з ними додому приїхав пес Барсік, якого вони підібрали цуценям у селі Привілля на Донеччині. Пес пройшов із десантниками бліндажі, виїзди на позиції, поїздку на навчання до Києва й отримав від побратимів особистий шеврон «Вовчара» та форму.
Відбудова життя, родинні домівки та чекання на малюків
Зараз брати Пасечки живуть на рідній вулиці в Шипівцях. На батьківському подвір’ї Степан уже звів будинок, а Петро поруч будує власну оселю, попри складність процесів через наслідки травми голови. Разом вони відновлюють яблуневий сад із понад 100 дерев, який посадили ще до війни.
Головною опорою для братів під час лікування та реабілітації стали їхні дружини — Тетяна та Оксана. Коли сталася трагедія, жінки негайно прилетели зі США в Україну і з того часу не відходили від чоловіків.
Сьогодні обидві родини чекають на поповнення:
-
У Степана та Тетяни (одружилися за кілька днів до повномасштабного вторгнення) має народитися син;
-
У Петра та Оксани (одружилися у лютому 2026 року) незабаром народиться донечка.
«Незалежність — це бути господарем на своїй землі, говорити своєю мовою, ходити до своєї церкви та ґаздувати так, як вважаєш за потрібне. Наше покоління мусило це вибороти та зберегти для дітей», — підсумовують брати-десантники.
Ми писали раніше: Історія бійця з Тернопільщини: шлях від дільничного до героя.
Історія бійця з Тернопільщини: шлях від дільничного до героя
