6 червня, традиційно відзначають День журналіста. З нагоди цього свята нам стало цікаво, якими були перші кроки у цій професії місцевих акул пера та ким би вони були, якби зорі зійшлись по іншому. Також, випереджаючи традиційні вітання тих, хто при владі, ми дали можливість журналістам самим побажати чогось чиновникам.
Віталій Гнатюк:
Почалося все зі спору з дружиною. Прийшов якось додому, дружина читає щось в газеті і плаче. Виявляється, читала рубрику життєвих історій, конкурс якийсь був. Я почитав, посміхнувся, сказав, що це графоманство, можна й краще. Дружина ж відрізала, ну доведи. Я й написав декілька текстів, відіслав в газету, виграв перші дві премії плюс отримав запрошення писати для цієї газети
- Скільки разів шкодували і хотіли змінити професію?
Щоразу, коли доводиться писати про якісь дикі життєві ситуації. Бо розумієш, що навіть написавши, здебільшого нічим людям не допоможеш.
- До речі, якби не журналіст, то ким би були?
Шпигуном на службі України.
- Журналіст, це дійсно четверта влада? Відчуваєте, що впливаєте на якісь процеси?
Однозначно є такі факти, хоча, звісно, нам далеко до країн Європи і Скандинавії, де ЗМІ дійсно мають вплив.
- Є якась конкуренція чи спротив з боку влади місцевої влади?
Абсолютно ніякої, вони собі на своїй «хвилі» і їм критика чи зауваження у більшості випадків до одного місця. Хоча, треба визнати, що коли публікації зачіпають якісь особисті інтереси чиновників, то звісно і погрожували, і залякували.
В честь свого професійного свята, хочеться побажати тим хто при владі совісті та здорового глузду. І як казав президент, щоб приймаючи якісь рішення, вони дивилися на фотографії своїх дітей, а не на «мертвих президентів» на зелених папірцях.
