Традиційно у третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки. Напередодні цього свята, яке цьогоріч припадає на 21 травня, науковий співробітник Тернопільського обласного краєзнавчого музею Оксана Гулик розповіла про традиційні українські вишиті сорочки.

«Протягом усього періоду існування одяг відтворював певну еволюцію світогляду людей, їхнє ставлення до різних навколишніх явищ, формування і розвиток звичаїв, обрядів, вірувань тощо. Від глибокої давнини і до сьогодні він задовольняв не лише матеріальні, а й духовні потреби людини, виконуючи необхідні захисні, соціальні, обрядові і оберегові функції.

Колись люди намагалися розібратися як влаштований світ, знайти пояснення незрозумілому, загадковому, таємничому. Людина прагнула привернути до себе добрі сили природи, а від злих захиститися і робила вона це за допомогою оберегів.

Низка елементів одягу, чи його окремі частини, виконували оберегову функцію.

Одним із таких надійних оберегів виступала сорочка. Наші предки наділяли магічними властивостями українську народну сорочку, так як вона одягалася прямо на тіло людини, то вважалося, що через неї можуть передаватися різні хвороби, лінощі або ж, навпаки, здоров’я, спритність тощо.Тому припускалося, що вона є другою душею людини.

Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було біле лляне чи конопляне домоткане полотно. Одягнувши такі сорочки, люди почувалися здоровими, бо лляне і конопляне прядиво мають специфічні ефірні масла, що захищають весь організм від переохолодження і перегріття. А білий колір українських сорочок – це найстарша й найхарактерніша їх особливість.

Сорочка  складалася  із  шести чотирикутників  різної  величини,  і  якщо  б  виміряти  їхнє  співвідношення,  то  в  ідеалі  ми отримали  б  золоту  пропорцію.  Ці  чотирикутники  з’єднувалися  між  собою  за  допомогою  хрестиків,  вишитих,  як  правило, чорними  нитками:  аби  жодна  стороння енергія  не  могла  крізь  шви  проникнути  до людського  тіла,  бо  хрест  своєю  енергією “розтинає”,  знищує  негативну  енергію,  а чорний  колір  її  поглинає.

Чітко було визначено й дні виготовлення сорочок. Найкращою дниною для шиття вважався четвер. Четвер є легким і вдалим. Чи не тому в народі побутує народний вислів: “Доживеш до старості, якщо матимеш “четвергову сорочку”. Протягом дня годилося покраяти і пошити таку сорочку, на якій нав’язували чимало вузликів. За повір’ям такий виріб довго носитиметься, а його господар, якщо сорочки нікому не позичати, доживе до глибокої старості.

Це ж саме стосувалося заготівлі й виготовлення барвників. Трави й коріння, з яких робили фарбу для кольорування ниток, збирали в окремі свята, здебільшого напередодні Купала. Найкращим зіллям вважалося те, яке брали до сходу сонця і в найглухіших хащах. Листя й коріння рвали не голіруч, а лише через полотнину. Як бачимо, увесь технологічний процес, співголосний із чіткими магічними обрядами, які мали на меті захисні функції.

Тканина із якої виготовлялася сорочка, була надійним оберегом від усього злого. Але із життєвої практики наші предки побачили, що захист є не дуже сильний. Бо зрозуміли, що ті місця де закінчувалася тканина, а саме – рукава, горловина, низ (подол) сорочки потребували нового захисту, і таким захистом стала вишивка.

Вишивання не було роботою чи наукою, швидше магічний ритуал – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужі взори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла “мовою” орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю.

У вишивці оберегом в повному розумінні цього слова було все – від кольору і складника нитки до самого орнаменту.

• Бавовняні нитки – найкраще підходять для постійного захисту від зурочень.
• Шовкові нитки – для збереження якості мислення допомагають в складних ситуаціях.
• Вовняні нитки – захищають тих людей, який вже торкнулося зло. А орнамент із цією ниткою може бути – сонце із хрестом у середині – постійно оберігатиме від холоду й темряви у житті.
• Лляні нитки – мають заспокійливу дію, особливо добре «працюють» при використанні стародавніх символів – при зображенні сонця, зірок, птахів, дерев.

Колір нитки також виконує захисну функцію, так для прикладу, існує повір’я, що для захисту маленької дитини треба використовувати червоні нитки, а орнамент при цьому має бути – силует коня, півня. Для школярів необхідно застосовувати синьо–фіолетову гамму ниток, які захищають від сильної розумової перевтоми. Для збереження кохання, треба вишивати червоно–помаранчевими нитками при цьому в орнаменті повинні переважати кругові та хрестоподібні форми. Блакитна або золотаво–зелена вишивка допомагає успішному веденню справ у будь-якій сфері діяльності.

Отож, із давніх-давен наші пращури вірили, що саме вишита сорочка поєднувала у собі сукупність божественних енергій, що творили довершену і гармонійну долю людини. Сама тканина сорочки вважалася неприступною для злих духів. Але такі частини одягу – комір, манжети, поділ, розріз горловини старанно прикрашалися неповторними візерунками. Мовою містичної символіки, вони перегороджували шлях негативним силам до тіла і душі людини. Не дарма й дотепер існує вислів “народитися у сорочці”, який означає бути щасливим у житті. Можливо й тому не варто одягати чужу сорочку, так само як і віддавати свою, бо в даному випадку можна прийняти на себе чужі негаразди, і позбутися своєї щасливої долі.

 Але чи кожна вишиванка може стати оберегом? Як виявляється, зовсім ні. Дійсно захистити свого господаря від біди може лише та сорочка, яка зроблена руками рідної людини. Матір, бабця, діти, брат чи сестра, сідаючи за вишивку, спочатку вмивали руки, молилися і лише потім з чистими думками починали роботу. Стібок за стібком утворювався певний візерунок, який був наповнений турботою та любов’ю. Постійно думаючи про ту людину, для якої робилася вишиванка, тримаючи перед уявним поглядом її образ, відчуваючи енергетику, характер, настрій, потреби, сорочка заряджалася позитивною енергією. А вибір тих чи інших візерунків-символів та специфічне поєднання кольорів робило сорочку надійним захистом свого господаря. Важливим було акуратне виконання, вишивка мала бути гладенькою, без вузлів, так як саме вузли обривають енергетичні зв’язки вишивки з носієм. Чоловік та жінка за традицією не вважаються кровними родичами, але якщо подружжя щасливе, то взаємно створені обереги також мають велику силу!

Однією із родзинок нашого музею є фондова група «Тканина», яка нараховує більше 12 тисяч одиниць збереження. Серед них близько дев’ятсот експонатів припадає на жіночі та чоловічі сорочки, які представляють всі сімнадцять районів області. Їх неповторну красу, колоритність та оригінальність можна побачити на постійних та експрес-виставках, які готують наукові співробітники музею».