Тернопільщина багата на геологічні пам’ятки. Нещодавно ми писали про Оптимістичну печеру, яка є однією з найдовших в Євразії. Сьогодні, розповідаємо про ще дві геологічні знахідки області – Кришталеву печеру та печеру «Млинки».
У підземних лабіринтах села Кривче на 23 кілометри тягнеться найпопулярніша серед туристів області – Кришталева печера. Попри немалу протяжність, ознайомитися можна з 2,5 км печери. Для зручності у ній обладнане світло, а температура протягом року – 10 градусів. Ходи печери мають різну ширину, від 2 м до 25 м, найбільша висота – 10 м.
Вважають, відкривач печери – монах єзуїтського ордену Габріель Жанжинський. Оскільки, у його книзі «Натуральна історія королівства Польського», виданій у 1721 році, знайшли першу згадку про неї. Досліджували печеру протягом XIX-XX ст., детальне вивчення розпочалися в період 1961-1971 років.
Печера – легка для пересування, оскільки переважно суха, а туристичний прохід можна здійснити за півтори години. Перші 480 метрів печери – штучно прокладений тунель. Далі маршрут складається з коридорів, тунелів та отворів. Останні мають свої назви, наприклад, голова бика, слон, ящірка та інше. Цікаво, назву печера отримала через кристали білого гіпсу, який має різні відтінки і подекуди покриває стіни.
Спецспорядження для проходження постійного маршруту у печері – не потрібне. Хоча, деякі із ходів для туристів – закриті, аби не відбулося порушення в мікрокліматі печери, що може негативно вплинути на збереження та ріст кристалів. Цінні лабіринти тим, що мають лікувальні властивості. Окрім того, в печері живуть – кажани, бо люблять зимувати в таких місцевостях.
Ще одна, гіпсова печера знаходиться біля села Залісся та має назву – Млинки. Печера – це субгоризонтальна порожнина із лабіринтами. Всередині печери доволі висока температура 9,6°С, попри майже стовідсоткову вологість. Загальна її довжина – 53 160 метрів. У галереях печери стіни покриті гіпсовими різнокольоровими кристалами: червоний, жовтий, білий, чорний. Можна знайти кристалічний сніг, подекуди геліктити, сталактити, сталагміти та карбонатні натічні утворення.
Лабіринти печери – не глибокі, 10-20 м від поверхні. Стіни на них прикрашенні візерунками, подекуди помітні тріщини. Через них тече вода та робить глинисту підошву – вологою. Тому на деяких ділянках печери стоїть намул або білий пісок.
Після відкриття печери, 1960 рік, та протягом наступних трьох років, до неї навідалися 6 експедицій тернопільських спелеологів. Щоби пересуватися коридорами, дослідники використовували свічки, газові лампи та компас Андріанова. Спелеологам, відкривалися нові ділянки печери, що тримали свої назви. Наприклад, зал «Бар’єр невидимості», район «Еврика, лаз «Чортове горло», район «Лабіринт шукачів», зал «Казка», прохід «Кочерга», ходи та зали «Дикий Захід», «Перемога», «Ранковий» та інші. У 2007 році розвідана частина печери становила 28 кілометрів.
Як зазначали раніше, печера – дім для деяких представників фауни. Живе у ній чотири види кажанів: два види нічниць, вухань та підковик малий. Цікаво, що кажани чудово знають печеру та її ходи, оскільки деяких з них можна зустріти в самих глибинах. Завдяки «дорогам кажанів», дослідникам вдалося відкрити декілька районів.
Фото з відкритих джерел
